26.04.20, неділя.
День 26 квітня 1986 року нічим особливим у Новоселиці не відрізнявся від попередніх днів: було сонячно, тепло, цвіли сади, в нормальному режимі працювала школа та інші установи. Перші чутки почали з'являтися вже слідуючого дня: Чорнобиль, аварія, пожежа, ... , але достовірно нічого відомо не було. ... Учні традиційно готували літературно-музичну композицію до 1 травня, повним ходом ішли весняно-польові роботи. По чорно-білому телевізору, хто його мав і де був сигнал, лунали бравурні марші, своїм порядком ішли фільми, розважальні передачі та новини, а про Чорнобиль не було ні слова.
Офіційне визнання факту аварії на ЧАЕС відбулось 28 квітня, коли радіоактивна хмара досягла кордонів сусідніх европейських країн і там зафіксували значне підвищення радіаційного фону. Заява тодішнього очільника СРСР М. С. Горбачова була досить загальною і не містила відповідей про причини та масштаби катастрофи. Натомість доходили чутки, що з Києва та інших найближчих до Чорнобиля міст жителі масово виїжджають подалі. В столиці України відбулась першотравнева демонстрація і лише через день було прийнято рішення про евакуацію Прип'яті та інших близьких до станції населених пунктів. По Новоселиці їздили незнайомі машини, щось вимірювали в селі та на вершинах навколишніх гір, але жителям села не повідомлялося нічого. Почали з'являтися публікації в газетах; головна увага в них приділялася не масштабам і наслідкам трагедії, а мужності та героїзму пожежників, які першими почали гасити пожежу, навіть не підозрюючи про радіацію. В школу прислали загальні методичні рекомендації щодо зменшення впливу радіонуклідів, прибиральнаці почали частіше проводити вологе прибирання.
В середині травня в школу несподівано завітав зав. райвно М. П. Карабин з групою районних посадовців, чоловік шість. Після короткої наради у директора І. П. Ковача вчителів зібрали на термінову нараду. Повідомили, що наша школа має прийняти 80 учнів із Чорнобильської зони. Поставили завдання: в стислі терміни - 2-3 дні - по можливості якнайкраще підготувати пришкільний інтернат. Одразу ж обійшли всі приміщення, фіксуючи, де що потрібно зробити. Вже через дві години на подвір'ї школи стояла вантажівка з матеріалами: пісок, вапно, цемент, скло, фарба, ... На кожну кімнату виділили 2-3 чоловік. Завдання: наново пошпаклювати і побілити стіни, пофарбувати підлогу, замінити де треба дошки, відремонтувати чи замінити замки на дверях, розетки, світильники, вимикачі, шкафчики і тумбочки; на стінах і підлозі мають бути килимки, коврики, картини і квіти. Техпрацівники приводили до ладу сантехніку, водопровід, допоміжні приміщення, навколишню територію.
Працювали, не рахуючись із часом, до пізньої години. Вперше від часу запуску інтернат ремонтували так швидко і так якісно. Матеріали для ремонту дали практично всі, без зволікань і в достатній кількості (як виявилось згодом, цей ремонт став і останнім).
Через три дні зсередини інтернат сяяв, як нова копійка. Не можна сказати, що він перетворився на фешенебельний готель, але для нетривалого проживання став цілком придатний.
Гості приїхали наприкінці травня, після завершення навчального року - 80 учнів різного віку і 10 дорослих: вихователі, повари і техпрацівники з міста Коростень, що неподалік від Києва. З собою привезли весь запас продуктів, і то не аби яких, а найвищої якості. Приїхала також вантажівка з металопрокатом: труби різного діаметру, кутники, ..., близько 1 Т; гості мали намір на базі нашої котельні зробити лазню хоча б з кількома душовими кабінами і ваннами; як не прикидали та не вимірювали, втиснути душові та ванни поміж котлами не вдавалося, потрібне було окреме приміщення і від задуму, зрештою, відмовились. В кочегарці була крихітна душова кабінка розміром 1м на 1м для того, щоб хоч кочегари після зміни могли змити з себе пилюку, та цього, зрозуміло, було замало.
Ще одна проблема, яка виявилась майже одразу - відсутність басейну чи хоча б якоїсь природньої водойми для купання. Селом протікає річечка, але вона настільки мілка, що протягом, мабуть, тисячоліть не створила жодної глибокої водойми, придатної для водних процедур. Ситуацію спробував був вирішити тодішній директор школи Ковач І. П. В одному місці побіля русла річки бульдозер виров котлован і через трубу в нього напустили води - такий собі примітивний басейн. Протягом трьох років він користувався величезною популярністю учнів та молоді. Поступово дно замулилося, директор захворів і басейн перетворився в брудну калюжу. Ковач І. П. планував забетонувати дно і стіни, викласти плиткою, зробити навіс, систему запуску та зливу води, завезти піску та поставити лавочки, але не судилося. Ніхто інший цікавості до басейну не проявив; виявилося, що як купатися - то всі, а коли чистити та ще щось зробити - нікому. Зараз басейн - просто заглибина в землі, яку поступово заповнюють тирсою та непотребом.
У Коростені розташований фарфорово-фаянсовий завод, а батьки дітей, що прихали відпочивати, - працівники цього заводу. Тож не дивно, що через тиждень на подвір'я школи заїхала вантажівка-фургон, вщерть заповнена виробами цього заводу: супниці, салатниці, тарілки всіляких фасонів, цілі сервізи, ... Можливо, весь цей посуд був некондиційним, не пройшов ВТК чи мав якісь приховані недоліки, тому що начальниця табору щедро дарувала їх нашому начальству і продавала всім охочим за дуже низькою ціною. У всякому разі обидві сторони залишилися задоволеними. Пізніше група наших вчителів їздила до коростенців у гості.
Ще два роки поспіль приїжджали до нас відпочивати діти з цього міста, а потім знайшли собі іншу школу десь у низинних районах з кращою інфраструктурою та благами цивілізації, бо наших тиші, спокою та цілющого повітря, виявляється, замало. А потім гострота проблеми спала і вже чуємо, що не з Чорнобиля, а в цю місцевість їздять туристи за небувалими враженнями та гострими відчуттями.
"І засурмив третій Ангол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона..."(З Об’явлення Івана Богослова)
День 26 квітня 1986 року нічим особливим у Новоселиці не відрізнявся від попередніх днів: було сонячно, тепло, цвіли сади, в нормальному режимі працювала школа та інші установи. Перші чутки почали з'являтися вже слідуючого дня: Чорнобиль, аварія, пожежа, ... , але достовірно нічого відомо не було. ... Учні традиційно готували літературно-музичну композицію до 1 травня, повним ходом ішли весняно-польові роботи. По чорно-білому телевізору, хто його мав і де був сигнал, лунали бравурні марші, своїм порядком ішли фільми, розважальні передачі та новини, а про Чорнобиль не було ні слова.
Офіційне визнання факту аварії на ЧАЕС відбулось 28 квітня, коли радіоактивна хмара досягла кордонів сусідніх европейських країн і там зафіксували значне підвищення радіаційного фону. Заява тодішнього очільника СРСР М. С. Горбачова була досить загальною і не містила відповідей про причини та масштаби катастрофи. Натомість доходили чутки, що з Києва та інших найближчих до Чорнобиля міст жителі масово виїжджають подалі. В столиці України відбулась першотравнева демонстрація і лише через день було прийнято рішення про евакуацію Прип'яті та інших близьких до станції населених пунктів. По Новоселиці їздили незнайомі машини, щось вимірювали в селі та на вершинах навколишніх гір, але жителям села не повідомлялося нічого. Почали з'являтися публікації в газетах; головна увага в них приділялася не масштабам і наслідкам трагедії, а мужності та героїзму пожежників, які першими почали гасити пожежу, навіть не підозрюючи про радіацію. В школу прислали загальні методичні рекомендації щодо зменшення впливу радіонуклідів, прибиральнаці почали частіше проводити вологе прибирання.
В середині травня в школу несподівано завітав зав. райвно М. П. Карабин з групою районних посадовців, чоловік шість. Після короткої наради у директора І. П. Ковача вчителів зібрали на термінову нараду. Повідомили, що наша школа має прийняти 80 учнів із Чорнобильської зони. Поставили завдання: в стислі терміни - 2-3 дні - по можливості якнайкраще підготувати пришкільний інтернат. Одразу ж обійшли всі приміщення, фіксуючи, де що потрібно зробити. Вже через дві години на подвір'ї школи стояла вантажівка з матеріалами: пісок, вапно, цемент, скло, фарба, ... На кожну кімнату виділили 2-3 чоловік. Завдання: наново пошпаклювати і побілити стіни, пофарбувати підлогу, замінити де треба дошки, відремонтувати чи замінити замки на дверях, розетки, світильники, вимикачі, шкафчики і тумбочки; на стінах і підлозі мають бути килимки, коврики, картини і квіти. Техпрацівники приводили до ладу сантехніку, водопровід, допоміжні приміщення, навколишню територію.
Працювали, не рахуючись із часом, до пізньої години. Вперше від часу запуску інтернат ремонтували так швидко і так якісно. Матеріали для ремонту дали практично всі, без зволікань і в достатній кількості (як виявилось згодом, цей ремонт став і останнім).
Через три дні зсередини інтернат сяяв, як нова копійка. Не можна сказати, що він перетворився на фешенебельний готель, але для нетривалого проживання став цілком придатний.
Гості приїхали наприкінці травня, після завершення навчального року - 80 учнів різного віку і 10 дорослих: вихователі, повари і техпрацівники з міста Коростень, що неподалік від Києва. З собою привезли весь запас продуктів, і то не аби яких, а найвищої якості. Приїхала також вантажівка з металопрокатом: труби різного діаметру, кутники, ..., близько 1 Т; гості мали намір на базі нашої котельні зробити лазню хоча б з кількома душовими кабінами і ваннами; як не прикидали та не вимірювали, втиснути душові та ванни поміж котлами не вдавалося, потрібне було окреме приміщення і від задуму, зрештою, відмовились. В кочегарці була крихітна душова кабінка розміром 1м на 1м для того, щоб хоч кочегари після зміни могли змити з себе пилюку, та цього, зрозуміло, було замало.
Ще одна проблема, яка виявилась майже одразу - відсутність басейну чи хоча б якоїсь природньої водойми для купання. Селом протікає річечка, але вона настільки мілка, що протягом, мабуть, тисячоліть не створила жодної глибокої водойми, придатної для водних процедур. Ситуацію спробував був вирішити тодішній директор школи Ковач І. П. В одному місці побіля русла річки бульдозер виров котлован і через трубу в нього напустили води - такий собі примітивний басейн. Протягом трьох років він користувався величезною популярністю учнів та молоді. Поступово дно замулилося, директор захворів і басейн перетворився в брудну калюжу. Ковач І. П. планував забетонувати дно і стіни, викласти плиткою, зробити навіс, систему запуску та зливу води, завезти піску та поставити лавочки, але не судилося. Ніхто інший цікавості до басейну не проявив; виявилося, що як купатися - то всі, а коли чистити та ще щось зробити - нікому. Зараз басейн - просто заглибина в землі, яку поступово заповнюють тирсою та непотребом.
У Коростені розташований фарфорово-фаянсовий завод, а батьки дітей, що прихали відпочивати, - працівники цього заводу. Тож не дивно, що через тиждень на подвір'я школи заїхала вантажівка-фургон, вщерть заповнена виробами цього заводу: супниці, салатниці, тарілки всіляких фасонів, цілі сервізи, ... Можливо, весь цей посуд був некондиційним, не пройшов ВТК чи мав якісь приховані недоліки, тому що начальниця табору щедро дарувала їх нашому начальству і продавала всім охочим за дуже низькою ціною. У всякому разі обидві сторони залишилися задоволеними. Пізніше група наших вчителів їздила до коростенців у гості.
Ще два роки поспіль приїжджали до нас відпочивати діти з цього міста, а потім знайшли собі іншу школу десь у низинних районах з кращою інфраструктурою та благами цивілізації, бо наших тиші, спокою та цілющого повітря, виявляється, замало. А потім гострота проблеми спала і вже чуємо, що не з Чорнобиля, а в цю місцевість їздять туристи за небувалими враженнями та гострими відчуттями.
Комментариев нет:
Отправить комментарий