Ще раз про ефективність онлайн-уроків

На одному з блогів порталу osvita.ua прочитав допис такого змісту:

Всеукраїнська школа онлайн завершила навчання

Всеукраїнська школа онлайн завершила свою роботу в сезоні 2019/20 навчального року.

Трансляція уроків для учнів 1-11 класів під час карантину тривала впродовж 10 тижнів на українських телеканалах та YouTube МОН.

У Міністерстві освіти і науки повідомляють, що Школа онлайн загалом зібрала понад 16 млн переглядів.

Над відео працювала команда з понад 200 людей. 167 педагогів та експертів, які були долучені до процесу створення уроків, отримали подяки від Міністерства освіти і науки.

Планується, що всі уроки Всеукраїнської школи онлайн будуть збережені на YouTube МОН. Вчителі зможуть використовувати ці відео для допомоги дітям, що пропустили навчання з поважних причин, у випадку чергових карантинів або у інших ситуаціях.

Як відомо, проект «Всеукраїнська школа онлайн» – це уроки з 11 предметів, які за розкладом транслювали українські телеканали.

Основною метою проекту є створення для кожного українського учня ресурсів та можливості підтримати зв’язок зі своїми вчителями, доступ до знань.

Проект став можливим завдяки спільним зусиллям Офісу Президента України, Міністерства освіти і науки, Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій, Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), PinchukArtCentre, Національного художнього музею України, проекту «Книга-мандрівка. Україна», громадської спілки «Освіторія».

Цей допис можна знайти за посиланням  https://internetua.com/vseukrayinska-shkola-onlain-zavershila-navcsannya.

Звернемо увагу на те, що уроки переглянули понад 16 мільйонів разів. Мало це чи багато?

Для цього з'ясуємо, скільки в Україні учнів у 1-11 класах? Скористамося даними офіційної статистики, наприклад звідси: https://mon.gov.ua/storage/app/media/nova-ukrainska-shkola/1serpkonf-informatsiyniy-byuleten.pdf.

На жаль, тут дані застарілі, але для висновків цілком достатні. Бачимо, що на протязі останніх 4 років кількість школярів зростала; не буде великою похибкою заокруглення до 4 мільйонів.
Отже, що маємо: понад 16 мільйонів переглядів і близько 4 мільйонів учнів. Поділивши одне число на друге, отримаємо, що кожен учень в середньому переглянув цілі 4 відео-лекції на протязі 10 тижнів.
Залишимо в стороні питання про те, як порахували кількість переглядів, як учні переглядали ці відео, чи щось записували, чи запам'ятали, чи можуть щось відтворити, розповісти чи написати. Аналізуємо тільки загальнодоступні цифри. Зрозуміло, що хтось подивився більше, хтось менше, але говоримо про середню цифру.
Для учнів 11 класу проведено і записано 232 лекції, для учнів 10 класу - 258, для учнів 9 класу - 254, для учнів 8 класу - 235, для учнів 7 класу - 233, тобто всього для учнів 7-11 класів - 1212 онлайн-уроків. Ще 800 чи й більше уроків для учнів 1-6 класів (не порахував), але й так зрозуміло, що це титанічна робота. Добре знаю, скільки підготовки, зусиль, нервів, обробок та переробок коштує записати бодай 1 урок. Вражае не цифра наданих відеоматеріалів, а якась вкрай негативна невідповідність між їхньою кількістю і переглядами.
4 переглянуті відео за 10 тижнів - це мізерно мало, це близько нуля. Виходить, що за 1 день звичайного навчання, посидівши на 6 уроках, учень навчився більше, ніж за 2 місяці, переглядаючи відеолекції ( підкреслюю ще раз: говоримо про середні цифри, а не про окремих учнів чи цілі окремі класи, які завжди є і будуть далі).
Учні, які хотіли вчитися, використовували ще й інші можливості: виконували завдання вчителів, працювали з підручником, шукали в інтернеті інші матеріали для навчання, особливо з тих предметів, з яких лекцій не було (наприклад, з інформатики). Оцінювати діяльність учнів тільки за тим, скільки відеолекцій вони переглянули, було б неправильно. Наведені цифри просто показують, що така форма дистанційного навчання як відеолекції, далеко не в пріоритеті.

Термометри Фаренгейта

Щиро співчуваємо Галащук Марії Іллівній з приводу трагічної загибелі сина Володимира.

Літо ... Жара ... Стовпчики термометрів дедалі частіше перевищують позначку +30°С. А як з'явилися ці такі звичні вже пристрої для вимірювання температури? Які вчені та винахідники придумали їх та зробили? Навіть такий простий прилад - праця не однієї людини, а багатьох. Один з них - Даніель Габріель Фаренгейт (1686 - 1736).
Властивість рідин і газів розширюватися і стискатися при нагріванні та охолодженні була відома ще з античних часів. А от чи можна використати її для вимірювання температури і як це зробити? Вперше над її втіленням почав працювати Г. Галілей. Він сконструював прилад, який отримав назву "термоскоп". Основу приладу складала скляна колба з довгою і вузькою шийкою. Галілей перевернув колбу шийкою вниз, занурив її в посудину з водою і так закріпив. При підвищенні температури повітря в колбі нагрівалося, воно розширювалося і витискало воду з шийки; її рівень у нижній частині знижувався. При підвищенні температури - навпаки. Ніяких поділок чи шкали не було. Прилад дозволяв тільки якісно оцінювати процеси нагрівання та охолодження.

Термоскоп Галілея

Протягом наступного, 17 століття, удосконаленням винаходу Галілея займалось багато вчених. У 1615 році біля трубки з повітрям розмістили вимірювальну шкалу і з 1628 року почали називати вже не "термоскопом", а "термометром". З 1630 року на зміну повітряним термометрам прийшли рідинні, насамперед водяні. Ще через десятиліття кінець трубки почали запаювати для того, щоб уникнути впливу коливань атмосферного тиску. З кінця 50-х років слідом за вченими з флорентійської "Академії досліду" в якості мермометричної рідини почали використовувати винний спирт. Ця рідина, на відміну від води, не замерзала навіть у найсильніші морози, мала невелику в'язкість і високий коефіцієнт теплового розширення.
Не зважаючи на те, що конструктивні особливості виготовлення термометрів стали більш-менш зрозумілими, виявилось, що прилади, виготовлені в той час, абсолютно непридатні для точних і систематичних вимірювань температури. Не існувало ніякої відповідності між їх показами, кожний показував "свою" температуру. Уявіть собі: у посудину налили гарячої води, занурили кілька термометрів, і покази всіх були різними.

Термоскоп роботи невідомого майстра

Головна причина такої різноманітності в показах полягала в тому, що градуювання термометрів проводилось довільним способом. В розмітці температурних шкал панував повний різнобій. За початок відліку приймались, наприклад, найнижчі зимові температури у Флоренції чи у Магдебурзі, температура плавлення вершкового масла, температура повітря у глибоких печерах ...
Як же уникнути такого свавілля при  вимірюванні температури? Як зробити так, щоб покази різних термометрів були однаковими? З накопиченням досвіду роботи з термометрами ставало все більш очевидним, що за початок шкали треба взяти якусь "постійну" температуру, яку можна легко відтворювати. Серед таких розглядали температуру тіла здорової людини, точку замерзання чи кипіння води. Цю ідею обстоювали та з різним успіхом втілювали Х. Гюйгенс, Р. Гук, І. Ньютон та інші вчені. Починаючи з 80-х років XVII ст. все більш привабливою ставала ідея побудови температурної шкали на двох "постійних" точках. При такому виборі зникала необхідність вимірювати об'єм резервуара та капіляра кожного термометра.

Скляний термометр Академії дель Чименто.

У 1701 році І. Ньютон побудував термометр, в якому як термометричну рідину використав олію з льону. За першу точку він взяв температуру замерзання води, а за другу - температуру людського тіла. Шкалу поділив на 12 поділок.
В цей же час термометри почав виготовляти і датський астроном О. Ремер. В якості термометричної рідини використовував винний спирт. За "постійні" точки температурної шкали він прийняв точки замерзання і кипіння води.
У 1708 році до Ремера приїхав Фаренгейт. Астроном детально розповів гостю про свої досліди і спосіб градуювання термометрів. Очевидно, Даніель одразу зрозумів, що перед і є розв'язок задачі, над якою він так довго роздумував: як зробити стандартні термометри, які в однакових умовах давали б однакові покази. Вже через кілька років він зумів налагодити виробництво приладів для вимірювання температури. Поступово термометри Фаренгейта з'явились у багатьох європейських лабораторіях і чудово себе зарекомендували.
Вчені, які вже звикли до того, що два обнакові термомотетри в однакових умовах видають різні покази, прилади Фаренгейта сприймались як диво. При цьому варто зазначити, що Даныель не копіював термометри Ремера. Тривалий час удосконалював їх конструкцію, шукав та випробував різні сорти скла, модифікував шкалу, зробивши її більш зручною.

Це що - медуза? Ні, це - термометр!

В англомовних країнах температурна шкала Фаренгейта використовується до цього часу. Вона влаштована так: інтервал між точками танення льоду і кипіння води поділено на 180 частин; при цьому точці танення льоду присвоєно значення 32°F, а точці кипіння води - 212°F.
Найважливіша заслуга Фаренгейта в тому, що він першим, починаючи з 1717 року, почав використовувати в термометрах ртуть. Флорентійські академіки розглядали таку ідею ще на 50 років раніше і дійшли висновку, що ця речовина для використання у термометрах малоперспективна через те, що її коефіцієнт теплового розширення у 6 разів менший від такого ж коефіцієнта спирту. Даніель же звернув увагу на інші позитивні властивості ртуті: її досить легко отримати і зберігати в чистому вигляді. Цим забезпечується вимога тотожності робочої рідини, яка заповнює резервуари різних зразків термометрів. Спирт не настільки зручний, тому що він активно поглинає воду і при цьому його коефіцієнт теплового розширення істотно змінюється.
Подробиць про життя винахідника збереглося небагато. Його портрет до нас не дійшов. Народився у місті Данціг (нинішній Гданськ) у купецькій сім'ї. Отримав непогану початкову освіту. У віці 15 років несподівано залишився без сім'ї. "Батьки" міста вирішили, що хлопець повинен справу родини і в 1702 році послали його в Амстердам вивчати купецьку справу. Вчився він добре і успішно засвоїв тонкощі професії. Однак дедалі більше його цікавили природничі науки та конструювання точних наукових приладів.

Термометр-? Барометр-?

У справах служби Фаренгейт часто виїжджав з Амстердама в інші міста Голландії та за кордон. Зустрічаючись з провідними європейськими вченими та конструкторами наукових приладів, щоразу поповнював свої пізнання у науці і техніці. Так відбулася зустріч з астрономом О. Ремером, з голландським вченим і медиком Г. Бургазе, з фізиками В. Стравесандом і П. ван Мусхенбруком, з шведським припододослідником К. Ліннеєм.
Як майстер-професіонал Фаренгейт розпочав у 1710 - 1712 роках виготовлення прецизійної (дуже точної) апаратури для фізичних, хімічних та астрономічних досліджень: термометрів, барометрів, ареометрів, оптичних інструментів, пристроїв точної механіки. Попит на прилади зростав і в 1717 році він заснував у Амстердамі спеціальну фірму з виготовлення точних наукових приладів. Найбільшу зацікавленість викликали його ртутні термометри, які були поза конкуренцією.
В 1724 році Фаренгейта обрали членом Лондонського Королівського товариства, президентом якого в той час був І. Ньютон.
Крім виготовлення приладів, Фаренгейт багато працював як фізик-експериментатор. Він виявив залежність температури кипіння рідин від тиску, відкрив явище переохолодження води, досліджував температурні залежності густини і коефіцієнта теплового лінійного розширення різних матеріалів. Протягом тривалого часу читав лекції з експериментальної фізики амстердамським студентам.

Стандартний ртутний термометр Фаренгейта.

Фаренгейта не можна вважати одноосібним винахідником термометра. Він сам неодноразово підкреслював, що багато в чому зобов'язаний О. Ремеру та іншим попередникам. Його безперечна заслуга - широке запровадження в дослідженнях стандартного термометра. Це сприяло появі наукової терміноглогії, вперше дозволило усвідомити різницю між поняттями теплоти і температури, між якими в той час була цілковита плутанина. 

(За матеріалами журналу "Квант").

Ефективність онлайн навчання

На перший погляд онлайн уроки видаються дуже цікавими, емоційними, сучасними та привабливими. Що стосується теоретичної подачі матеріалу, то, на мій погляд, я і мої колеги не дуже сильно програємо столичним віртуозам. Для того, щоб це зрозуміти, треба самому повиступати перед камерами, покласти поряд їхні уроки та наші відео та й порівняти. Не думаю, що різниця була б такою вже дуже великою. Та ба, можливості у нас не міністерські.
Технічні можливості та матеріальні засоби, якими користуються вчителі на зйомках он-лайн уроків, звісно, на найвищому рівні. Ми можемо тільки заздрити, а мати ніколи не будемо.
Автори виступів, які ми бачили по телевізору, назвали їх онлайн-уроками. Думаю, що це значне перебільшення. Урок передбачає насамперед бодай якусь взаємодію, зв'язок між вчителем та учнями. От навіть у наших умовах якщо я сідаю за комп'ютер, а учні в різних місцях одночасно зі мною з своїми гаджетами, зв'язуємося, чуємо і бачимо одні одних, я щось пояснюю, учні відповідають - це і є онлайн урок, попри всі свої недоліки та слабкі місця. А що бачимо в онлайн-школі? Вчитель виступає, не бачачи своїх учнів. Перед ним хіба що 2-3 журналістів. Крім пояснення матеріалу, є ще одна мета - зробити відеозапис, викласти його на YouTube, щоб можна було переглядати пізніше. Я б назвав подібні виступи не уроками, а відеолекціями. Так буде більш точно; слово "лекції" краще відображає суть явища.
В інтернеті подібних лекцій (відеороликів, відеозаписів, "відосиків") - незліченна кількість на будь-яку тему. Більш привабливі не окремі відеозаписи, а цілі мультимедійні підручники та курси, які, до речі, краще підходять для навчання.
У молодому віці всі ми прослухали величезну кількість лекцій з різних навчальних предметів у вузівських аудиторіях. Якщо на лекції студенти, то вони уважно слухають, записують, тому що лекція - тільки початок вивчення теми, після неї - практичні, семінари, колоквіуми, тести та інші перевірки. А якщо на лекції слухачі старшого віку, наприклад, на курсах підвищення кваліфікації чи з охорони праці? Головне на таких лекціях - присутність або "наявність відсутності" (а яка різниця в термінах, філологи?).
На вебінарах передача інформації організована слідуючим чином. Спочатку ви реєструєтесь на вебінар; приходить запрошення на електронну пошту і посилання на вхід у віртуальну кімнату. У визначений час починається трансляція. Слухачі бачать і чують ведучого, а він не бачить і не чує нікого. Натомість у нього є відкрите вікно чату, де він бачить аватарки та нікнейми всіх зареєстрованих. Слухачі можуть в режимі реального часу посилати і отримувати друковані повідомлення, задавати питання, на які ведучий (спікер) може вибірково відповісти. Як правило, на запитання-відповіді відводиться додатковий час після викладення матеріалу. Проводиться запис, який можна переглянути пізніше (за винятком чату). В онлайн школі така можливість бодай обмеженого спілкування просто не передбачена.
Яка ефективність чи результативність таких лекцій? Що залишилося в головах учнів? Які знання вони засвоїли і можуть продемонструвати, підтвердити? Наразі ніяких конкретних відповідей немає; ніякі опитування, зрізи знань, моніторинги чи інші форми контролю в національному масштабі не проводилися. Є тільки окремі оцінки деяких вчителів, а цілісної картини немає. Можливо, це справа майбутнього.
Скільки учнів та скільки разів переглянули відеолекції онлайн-школи по телевізору - невідомо. Називаються якісь цифри, але як вони отримані - незрозуміло. А що ж тоді є?
А є відеозаписи цих самих лекцій на окремому YouTube-каналі МОН і біля кожного зазначається кількість переглядів. Це відкрита і доступна інформація. Для 7-11 класів з фізики станом на 04.06.2020 я зібрав ці дані і звів у таблицю.

Початок таблиці

7 клас	21371	12983	7609	7709	6865	8079	5566	10420
8 клас	63433	17292	9868	10249	9925	9360	8393	9202
9 клас	29193	20011	13946	12527	9924	9558	9444	6474
10 клас	39679	24170	17922	12111	12095	9557	9266	7319
11 клас	30021	12926	7654	6000	6144	3945	4133	4751
11 клас, укр.м.	51721	15467	20905	12469	8952	8732	6395	4738

Продовження таблиці

3671	4035	3822	3064	2795	2189	1359	987	285
8739	5448	5011	4373	4135	2439	2615	1291	457
4689	4862	3439	2504	3082	1464	796	306	104
6535	6255	6132	4886	5295	3772	3543	3080	3443
4666	3873	2958	3028	2123	1877	2661	2289	1445
3953	2505	20551	5661	2228	2939	991	375

Кінець таблиці

55
137
1935	1281	1292	913	396	295	103
1211	961	842	368	201	91

Теми виступів та дати проведення не виписував, бо вони займають чимало місця. Дивлячись на ці цифри, важко щось зрозуміти. Є кількість переглядів кожної лекції, і що?

Побудуємо графіки. Ось вони: 

Що ж тут зображено? По осі Y (зліва, вгору) - кількість переглядів різних відеолекцій з фізики протягом останніх 2 місяців. По осі Х - номери уроків, починаючи від 6 квітня: 8 квітня - урок № 1, 11 квітня - урок № 2 і т. д. Кількість переглядів стосується різних уроків, а не одного, і це важливо.

Перше, що кидається у вічі, - графіки для всіх класів дуже схожі: найбільша кількість переглядів першої лекції, різке зниження для 2-3, далі - поступове, але неухильне зменшення кількості переглядів до мінімальних значень на протязі тривалого часу.
Зауваження: часу для перегляду лекцій, які проводилися наприкінці травня, дійсно менше від тих, які проводилися на початку квітня; кількість переглядів всіх лекцій поступово буде зростати, бо навчальний процес не зупинився і пожвавиться з початком нового навчального року. Тому говоримо про тенденцію, яка проявляється на момент написання статті.
А тенденція така: зменшення кількості переглядів свідчить про зниження інтересу, зацікавленості, мотивації до пропонованих відеолекцій. Ось такий дещо несподіваний, але незаперечний і статистично обгрунтований висновок. Якщо така динаміка зацікавленості до кращих зразків того, що пропонує МОН, то якою може бути цікавість до наших доморощених матеріалів? (переконаний, що на локальному рівні знайдеться безліч випадків та способів викликати нетривалу цікавість учнів).
Найбільше сподівань і зацікавленості до першого уроку виявили учні 8 класу. Це зрозуміло: там вивчається розділ "Електрика" і є найбільше можливостей цілий урок проводити демонстрації, досліди та дослідження.
Можливо, така ситуація тільки з фізикою? Щоб з'ясувати, виписав дані для 11 класу з української мови (останній рядок у таблиці). Графік вийшов такий:

 Вигляд цього графіка підтверджує загальну тенденцію. Пік над уроком № 12 - тема присвячена дню вишиванки і призначалася учням 5-11 класів.
Кожний вчитель може побудувати подібний графік для свого предмета. Пишіть, порівняємо, обговоримо.
Чи може бути ЗНО мірилом єфективності лекцій онлайн-школи? Ні, не може. Матеріал, що виноситься на оцінювання, учні вивчали на протязі багатьох років, а не тільки останніх двох місяців. Результати тестування можуть виявитися навіть кращими від минулорічних, тому що випускники 11 класу  не витрачали час на відвідування школи та вивчення більш ніж двадцятьох предметів, а зосередилися на 3-4, які вони обрали.
Онлайн-школа, уроки-лекції, дистанційне навчання, освітні платформи - явища в українській освіті нові; досвід їхнього використання вимагає дальшого вивчення та узагальнення

Чорні дні травня 2005-го: прощання із сином

У 2005 році цього дня, 28 травня, була субота. Ми з дружиною зранку, як завжди, зайнялися своїми буденними справами: худобою, сніданком, майстернею, ... Поговорили з сином; у нього все було добре: два екзамени записали "автоматом", ще два - через тиждень; сказав, що піде з хлопцями пограти в футбол, а далі має роботу в бібліотеці. Дружина нагадала, що передамо автобусом сумку з продуктами, щоб зустрів.
До обіду я працював у майстерні, виконуючи черговий столярний заказ, а дружина прибирала у квартирі та готувала сумку. О 12 годині ми виїхали у Майдан, дочекалися автобуса Івано-Франківськ-Ужгород і передали водієм сумку. Додому повернулися близько третьої. Дружина кілька разів набирала знайомий номер, гудки йшли, а телефон не відповідав.
Я повернувся у майстерню і продовжив роботу. Кілька разів у приміщення заходили сусіди, просили щось позичити, я давав, а вони швидко поверталися; захоплений своєю роботою, ніяк не міг зрозуміти, що мені щось хочуть повідомити, але не наважуються. Тільки десь о 6 годині покликали мене до сусідів і там сказали, що нашого сина не знайшли. У село звістка прийшла ще тоді, коли ми відправляли сумку.
Миттю я все зрозумів.
Час помчав.
Зібрали документи, гроші, попросили мого батька на своїй машині відвезти нас в Ужгород. Їхали понад 4 години; прибули близько до опівночі. Всі вікна в гуртожитку світилися, а вікно синової кімнати було темне. Всі його друзі та співмешканці повтікали, поховалися. Ніхто нас не зустрічав, ніхто нічого не знав, на телефонні дзвінки ніхто не відповідав ... Ключів від його кімнати не було. Десь через годину один з його однокурсників прийшов і повідомив, що тіло давно знайшли та відвезли у морг обласної клінічної лікарні.
Більше півгодини умовляли ми чергового лікаря та охоронця пропустити нас до сина; погодились на 2 хв. Це був наш Віктор ...

"Син наш лежав на цементі.

Руки затиснуто вперті.

Істина в цьому моменті -

Всім не уникнути смерті."

"Сльозами вмили ми його лице,
Безвольні руки, що лежать вздовж тіла.
Іще на палець не одяг кільце,
А вже душа до Бога відлетіла ..."

(цитую за своєю збіркою).

Рівно через 2 хв. охоронець із собаками витурив нас за ворота ...

Ночували в фойє гуртожитку, на дивані; сну не було; лежали, ходили, ховаючи розпач, ковтаючи сльози, очікуючи світанку після нестерпно довгої ночі ...

Поки нас не було, тіло сина розпанахали, розпатрали, потім зашили грубими нитками і вранці разом з паперами нам віддали ...
Після довгих перемовин нам дозволили монтировкою відкрити двері (співмешканці сина повтікали, ключів не залишили) і зайти в кімнату. Одяг сина був напоготові: чистий, охайний, випрасуваний, наче нас очікував ... Зібрали його речі, докупили і пішли наряджати ...

"Світла неділя у місті над річкою.

Сонце і зелень, трава і бетон. 

Низка машин безперервною стрічкою,

А гарячий асфальт - нездоланний кордон.

Людський мурашник на тротуарах.

Десь далеко дзвонять у дзвони.

Тремтливий обрій в пухнастих хмарах ...

А я несу синові костюм.

Перехожі дивляться хто байдуже,

Хто з цікавістю, 

Хтось іж жалем та співчуттям ...

А я несу весільний костюм.

Перехожі дають дорогу

І машини зупиняються самі,

Будинки відступають убік ...

А я несу вінчальний костюм.

Сльози застилають дорогу,

Ноги плутаються на асфальті.

Несу цей костюм, як прапор,

Як символ байдужої смерті.

Чи ж для цього я його купив,

Чи таким його мріяв  побачити?

У просторі іду до свого сина,
А в часі віддаляюся від нього.

Сонце чорніє, а вода кривавиться,

Навколо вже не люди, а безшелесні тіні.

З очей, як з вулкана, бурхає розпач ...

І все, як фантастика, а не реальність ..."

(цитую за своєю збіркою).

На допомогу нам прийшли родичі та знайомі, які проживали в місті та дізналися про наше горе. Знайшли машину, домовину, хрест, інші потрібні речі, допомогли все спорядити, бо з нас користі було мало; я тільки оплатив усе (може, й не все, але скільки сказали). 

Син вирушив у свою останню дорогу ...

Вдома нас уже зустрічали родичі, сусіди, колеги по роботі. Все допомогли зробити: зняли труну, перенесли, встановили; жінки готували їжу, хтось годував нашу худобу ...

Ці дні я теж щось робив, кудись їздив, щось привозив, але думками весь час був біля свого сина. Я розумів, що бачу його останні дні, години, і час швидко спливає; тримав його за руку, гладив їжакуватий чубчик. У кутку сиділа моя дочка, в чорному платку, мовчки дивилася в одну точку, час від часу підводячи на нас великі заплакані очиці ... Намагався запам'ятати кожну рисочку дорогого обличчя.

Запам'ятав.

Похорон був 31 травня, у вівторок. В школі цього дня було свято останнього дзвінка. Не знаю, як воно поєднується: у нас - горе, а в когось поруч - свято. У мене був випускний клас, а я не був на роботі два дні, не провів уроки, не заповнив журнали, і ще багато "не"... З точки зору трудового законодавства, правових норм і правил мене можна було звільнити за прогули, невиконання своїх обов'язків чи покарати хто-зна як.  Тодішній директор школи зробив по совісті: поспівчував, підтримав, допоміг. Ми з дружиною вдячні йому, як і всім, хто був з нами в ту важку годину. Надворі дощило, тому панахида відбувалася в спортзалі нашої школи. З університету на двох машинах приїхали кілька студентів та викладачів.

Подивився я на нашого Віктора останній раз, з розпачем і болем промовив: "Синку мій, прощай!"

І ось уже забрали, повезли ...

"Чорна яма дивиться незряче,

Мов обняти мого сина хоче.

Десь далеко чорний ворон кряче,

Молитви сприймаються пророче."

(цитую за своєю збіркою).

Ось так і залишились ми без сина ... 

"Все далі в минуле відходить

Той час, коли в мене був син.

Щось інше та нове приходить

Із темних і вічних глибин."

(з моєї збірки).

Минуло 9 років у 2014; знову я класний керівник випускного класу, а останній дзвінок знову припадає на 31 травня - день похорону нашого сина. Напередодні повідомляю нового вже керівника школи, що не зможу бути на святі, бо в нас заплановані інші заходи в пам'ять про сина. Замість того, щоб поспівчувати та посприяти, новий уже директор зробила цинічний висновок про те, що я "качаю права", що я найгірший класний керівник і не хочу працювати...
З точки зору букви інструкції невелике (на мою думку) порушення є,
а от з точки зору совісті ... ?
Закони, правила, інструкції пишуть люди; вони їх виконують чи порушують, далі змінюють чи скасовують. Норми багатьох законів неоднозначні та нетривалі, а совість - вічна. Коли вчитель протягом тривалого часу приходить випивший на уроки, на педраду, коли кілька днів не з'являється на роботі - це нормально, прийнятно, це навіть геройство. А от коли я не приходжу на свято останнього дзвінка, попередньо повідомивши про наміри, маючи велику душевну потребу (існує  неписане правило: "Потреба закон перемагає") - такий вчинок розцінюється майже як злочин ... Як здоровий не розуміє хворого, як ситий не співчуває голодному, так і наш керівник не відчуває біль моєї втрати.
В останній день травня цього, 2020, року виповнилося рівно 15 літ від того часу. 15 років - не 15 днів. Весь цей час поруч зі мною була моя вірна дружина. Найкращі, найщиріші слова про неї не будуть перебільшенням.

"Світланою зовуть мою лебідку.

Її розмова - наче спів пташини.

Для неї я знайду найкращу квітку, 

Для неї принесу кетяг калини.

Світе мій, яка вона чарівна!

Яка до мене ніжна й золота!

На вроду дивну - заморська царівна, 

На слово втіхи - щира і свята.

Серед усіх жінок її лиш бачу

І тільки їй дарую ці слова.

Вона для мене - талісман удачі,

Вона для дому - світла голова.

Вона готова сину все віддати, 

В її обличчі - біль і каяття.

Вона ротова, як і кожна мати, 

Лягти кістками за своє дитя.

У нас важка і непоправна втрата.

Немає міри ропачу й жалю!

Моя дружина совістю багата

І я її за людяність хвалю."

(з моєї збірки).

Чорні дні в кінці травня наступають для нас щороку. До цієї дати накопичується чимало всіляких справ та потреб: поточних, термінових чи невідкладних, але пріоритетом для нас залишається пам'ять про сина.